Архивы Минас-Тирита. Фрагмент Баллади "Лейтiан"

переклад Aiwe

J.R.R.Tolkien

Фрагмент балади "Лейтiан" iз "Сiльмарiллiону"

Canto XI

Король Фiнголфiн гордо вiв
Срiблясте вiйсько по травi.
Сталевi сяяли списи,
Мов срiбний мiсяць їх щити.
Їх труби викликом дзвенiли,
Їх бiлi конi гордо йшли
Вперед рiвниною туди,
Де чорнi вежi височiли,
Сповитi хмарами iмли,
Там де Моргот чекав у тьмi
Своєї чорної години.

I рiки полум'я вночi,
У зиму ту холодну й бiлу,
Рiвниною вперед побiгли,
Й багрянцем небо загорiлось.
I з Хiтлуму високих стiн
Дружини той вогонь узрiли.
Знялися в небо хмари диму
I яснi зорi загасили.
Де були трави ? попiл нинi,
Iржавий меч, сипкий пiсок,
I купи спалених кiсток,
Припалих пилом мiж камiння.
I землi тi, що зеленiли
Назвали Дор-на-Фауглiт,
Пустельна Спраглая Рiвнина.
Дощам вiдкритая могила
Для багатьох смiливцiв свiтлих,
Що полягли тут i спочили
Пiд крики воронiв. А на рiвнину
Дивились кам'янистi схили
Пiд тьмою лiсу Смертна Тiнь,
Де чорнi сосни височiли,
I колихалися повiльно,
Мов щогли чорних кораблiв,
Що смерть несуть в своїх вiтрилах.

Once wide and smooth a plain was spread,
where King Fingolfin proudly led
his silver armies on the green,
his horses white, his lances keen;
his helmets tall of steel were hewn,
his shields were shining as the moon.
There trumpets sang both long and loud,
and challenge rang unto the cloud
that lay on Morgoth's northern tower,
while Morgoth waited for his hour.

Rivers of fire at dead of night
in winter lying cold and white
upon the plain burst forth, and high
the red was mirrored in the sky.
From Hithlum's walls they saw the fire,
the steam and smoke in spire on spire
leap up, till in confusion vast
the stars were choked. And so it passed,
the mighty field, and turned to dust,
to drifting sand and yellow rust,
to thirsty dunes where many bones
lay broken among barren stones.
Dor-na-Fauglith, Land of Thirst,
they after named it, waste accurst,
the raven-haunted roofless grave
of many fair and many brave.
Thereon the stony slopes look forth
from Deadly Nightshade falling north,
from sombre pines with pinions vast,
black-plumed and drear, as many a mast
of sable-shrouded ships of death
slow wafted on a ghostly breath.

Canto XII

Давно колись у тiнi тiй
Король стояв там Фiнголфiн,
I ясно сяяла зоря
З небесно-синього щита.
У гнiвi вiн стояв один
Коло ненависних ворiт,
Аж доки в мурах кам'яних
Не стих високий чистий дзвiн:
Владика нолдор в рiг трубiв.
I безнадiйний виклик свiй
Без страху кинув Фiнголфiн:
"Тьми повелитель, виходи!
Ходи сюди на чесний бiй!
Вiдкрий ворота i виходь,
Ти, що ховаєшся у тьмi,
Ненависний небу й землi!
Ти правиш ордами рабiв -
Так бийся власною рукою!
I не ховайся за стiною,
Ти, ворог ельфiв i богiв,
Тиран лякливий у брехнi
Ходи, я тут, я жду тебе!
Виходь, яви своє лице!

Взято iз сайта Amdir i-Ngelydh

In that vast shadow once of yore
Fingolfin stood: his shield he bore
with field of heaven's blue and star
of crystal shining pale afar.
In overmastering wrath and hate
desperate he smote upon that gate,
the Gnomish king, there standing lone,
while endless fortresses of stone
engulfed the thin clear ringing keen
of silver horn on baldric green.
His hopeless challenge dauntless cried
Fingolfin there: `Come, open wide,
dark king, you ghatsly brazen doors!
Come forth, whom earth and heaven abhors!
Come forth, O monstruous craven lord,
and fight with thine own hand and sword,
thou wielder of hosts of banded thralls,
thou tyrant leaguered with strong walls,
thou foe of Gods and elvish race!
I wait thee here. Come! Show thy face!'


	Отзывы Архивов	Хранители Архивов